|
|
|
|
|
Політика: Виступи та інтерв'ю
 |
|
 |
|
03.07.2008 10:27 
sevastopol.ru.russian-women.net
Що буде далі?
Любителі моделювання військово-політичних конфліктів недавно розповсюдили в Україні сценарій війни за Крим, пише Вадим Воловий у виданні Geopolitika
Передісторія нинішнього протистояння Москви і Києва з кримського питання веде початок з 1954 року, коли М. Хрущов передав Крим Українській РСР. Ця передача була підтверджена постановою Президії Верховної Ради Союзу РСР.
Мер Москви Ю. Лужков нагадує, що Севастополь окремим декретом був позначений як місто, що знаходиться в безпосередньому підпорядкуванні центральної влади СРСР, тому його не можна зараховувати до територій, які Росія передала в юрисдикцію України. Проте в правовому сенсі ситуація ще складніша.
У 1997-му році Росія і Україна підписали Договір про дружбу, співпрацю і партнерство, відповідно до якого Москва визнала кордони України за станом на 1991 рік, які були встановлені в 1954 році, в обмін на гарантії розвитку дружніх стосунків з Росією, визнання її інтересів, пошани до безпеки Росії в Криму.
Вступ України до НАТО, як стверджує Москва, виявився б порушенням договору. Президент України В. Ющенко 20 травня 2008 року видав декрет, що зобов'язав уряд підготувати законопроект відносно виведення російського Чорноморського флоту з Севастополя до 2017 року. Президент Росії Д. Медведєв, у свою чергу, повідомив, що з початку наступного, тобто 2009 року, газ для України подорожчає вдвічі, оскільки ціну на цей енергоносій підвищили країни Центральної Азії. Міністр закордонних справ Росії С. Лавров у зв'язку із заявою українців про виведення флоту з Севастополя нарікав на те, що за дев'ять років до закінчення терміну перебування флоту в Криму такі вказівки - не те, чого Росія чекає від найближчих партнерів. Глава російського зовнішньополітичного відомства нагадав: Договір про дружбу, співпрацю і партнерство передбачає, що жодна із сторін не робитиме кроки, які могли б створити загрозу для безпеки іншої сторони.
В. Путін на саміті НАТО в Бухаресті офіційно, як тодішній президент країни, говорив про діалог і співпрацю з Альянсом. Проте за зачиненими дверима риторика на адресу України була агресивною: "Україна - це не держава! Що таке Україна? Одна частина її території - це Східна Європа, а інша - і дуже велика - дарована нами!" В. Путін дав зрозуміти, що якщо Україна буде прийнята до НАТО, то може бути ініційований процес повернення її східних областей і Криму.
Д. Медведєв під час візиту до Німеччини відкрито заявив, що в разі розширення НАТО за рахунок України стосунки Москви з Альянсом зіпсуються надовго, і ціна питання буде дуже високою.
Ситуація загострюється, і Росія все частіше заводить мову про повернення Севастополя і Криму, в цьому контексті згадується навіть Східна Україна. Юридичною підставою, на думку російської сторони, могло би бути розірвання Договору про дружбу, співпрацю і партнерство. Проте якщо почнеться міжнародний правовий процес, його результат далеко не ясний, так що на перший план може вийти принцип: хто сильніший, той і правий.
Любителі моделювання військово-політичних конфліктів недавно розповсюдили в Україні сценарій війни за Крим. Розвиток подій представлений таким чином.
Росія анексує Севастополь і окуповує острів Тузла, забезпечивши тим самим контроль Керченської протоки, по якій з Кубані на територію України вторгнуться російські війська. З Новоросійська до Криму переправляють десант, його висадку на берег прикриває флот, що базується в Севастополі. Зайняти саме місто не буде складно, оскільки там переважають проросійські настрої.
Берег в місцях атаки російського десанту блокують українські війська - Керченська механізована бригада і Сімферопольська артилерійська бригада. До Криму з Дніпропетровська і Миколаєва перекидаються штурмові для повітря бригади, з Кіровограда і Очакова - морські і сухопутні спецпідрозділи. На півострові формуються загони опору з числа кримських татар.
Результат конфлікту: Україна зазнає поразки і просить допомоги в Заходу. На цьому сценаристи зупиняються. А ми додамо: на заході і сході України формуються добровольчі загони, що підтримують протилежні воюючі сторони, - і Україна опиняється на порозі громадянської війни.
Об'єктивно кажучи, поразка України так само ймовірна, як і звернення по допомогу - до Європи і Америки. Корпорація RAND, яка провела аналогічне моделювання, вважає, що Німеччина, не бажаючи вплутуватися у війну, виступить з пропозицією визнати факт переділу України. Цю позицію підтримають більшість країн ЄС і НАТО. За допомогу Україні, мабуть, виступлять США, Великобританія і Туреччина, до їхньої думки приєднаються Угорщина, Чехія, Польща і Балтійські країни. Що стосується конкретних дій Польщі, то вони можливі лише в разі активної участі німецької групи - Польща не побажає бути єдиною базою у війні США з Росією.
У такій ситуації важливо, чи захочуть США поодинці захищати суверенітет України, посилаючи туди на загибель своїх солдат - необхідність такого кроку буде досить важко роз'яснювати американцям. До того ж це означатиме серйозну військову конфронтацію з Росією. За відсутності активних дій США в конфлікт не стане вплутуватися Великобританія, а Туреччина може обмежитися військово-стратегічною підтримкою.
Як вчинити Литві? Чи включатися у війну? З одного боку, якщо США діятимуть рішуче, то і нам, мабуть, слід було б допомогти Україні. Але взагалі-то хотілося б уникнути війни. Звичайно, говоритимуть, що невтручання, відмежування - це аморально і недалекоглядно. Втручання, у свою чергу, матиме наслідком те, що в Росії з'явиться привід після України повернути на Литву...
Російсько-українські відносини усе більш загострюються, зростає і ймовірність військового конфлікту. Небагато шансів, що переможницею вийде Україна. Захід, швидше за все, усунеться від участі в конфлікті, посилаючись на свої проблеми. Отже, і Литві не варто класти голову на ешафот.
ua.korrespondent.net/worldabus/510056
<<< [Версія для друку]
|
|
|
|
|
