|
|
|
|
|
Політика: Аналітика та статті
 |
|
 |
|
17.07.2007 16:06 Ми, сусіди Росії - не її власність, а живі організми, що розвиваються”, цитують Михайла Саакашвілі Оуен Метьюз та Анна Нємцова у статті, опублікованій тижневиком Newsweek, США.
Автори ставлять питання, чи стане результатом стратегічного маневрування цих країн поява нової „залізної завіси” - цього разу між Росією і її сусідами.
Минулого тижня американський ракетний есмінець Дональд Кук під розгорнутим зірково-смугастим прапором увійшов в одеський порт. Там корабель зустрічало вище військове керівництво України, а також офіцери з Азербайджану, Вірменії, Греції, Грузії, Латвії, Македонії, Молдови, Румунії та Туреччині - країн, що беруть участь у спільних навчаннях на українській території під кодовою назвою Sea Breeze 2007.
Не дивно, що Росією опановує легка параноя. Фронт боротьби за вплив простягнувся сьогодні від Арктики до Близького Сходу і Центральної Азії. Скільки б Володимир Путін не говорив про відродження могутності Росії, за роки його перебування при владі вплив
Кремля в сусідніх країнах різко послабнув. З 2000 р., коли Путін став президентом, НАТО приєднала Естонію, Латвію та Литву, а зараз активно заграє з Україною, Грузією і Молдовою - ці країни також позбулися промосковських режимів і намагаються зміцнити зв'язки із Заходом.
„Ми, сусіди Росії - не її власність, а живі організми, що розвиваються - зауважив в інтерв'ю Newsweek президент Грузії Михайло Саакашвілі. – Ми вирішили вирватися на волю. Кремль вважає, що ми приєдналися до американського табору, але це не зовсім так - насправді нас об’єднують спільні демократичні цінності”.
Водночас сам Кремль, набираючись снаги, робить усе можливе, щоб повернути утрачений вплив. Головне6 завдання Москви - не допустити подальших зазіхань США на пострадянський простір. Насмаперед це означає зрив планів Вашингтона щодо розміщення протиракетних батарей у Польщі і радара в Чеській Республіці - гіпотетично призначених для захисту Європи від Ірану, але на думку Кремля таких, що несуть потенційну загрозу для його власних стратегічних ядерних сил.
Володимир Путін збирає по усьому світі дипломатичні „козирі”, щоб відтіснити США на вихідні позиції. Москва продовжує виступати проти незалежності Косова, сподіваючись у якийсь момент обміняти свою згоду на відмовлення від подальшого розширення НАТО або планів протиракетної оборони.
Крім того, Росія веде подвійну гру щодо Ірану, підтримуючи заклики США до міжнародної ізоляції Тегерана за допомогою „каральних” санкцій за його ядерну програму, і одночасно запрошуючи іранців вступити до Шанхайської організації співробітництва - альянс азіатських держав на чолі з Росією і Китаєм.
„Росія поділяє занепокоєння США [щодо іранської ядерної програми], - зазначає В'ячеслав Полікарпов, експерт Російської Академії Наук. - Але Іран потрібен Путіну і як союзник для протидії американському впливові в регіоні”.
Крім того, щоб надати своїй позиції переконливість, Москва часом вдається до старомодної тактики „брязкання зброєю”. Зокрема, у цьому місяці перший віце-прем'єр російського уряду Сергій Іванов пригрозив: якщо Вашингтон продовжить реалізацію своїх планів ПРО, Москва розгорне в Калінінградській області - анклаві, що вклинився між Польщею та Литвою - крилаті ракети.
Проте, наймогутніша стратегічна зброя Росії - не ядерні боєголовки, а постачання енергоносіїв. „Важко виступати проти Москви, якщо знаєш, що вона за лічені дні може паралізувати твою економіку”, - зазначив високопоставлений дипломат з однієї східноєвропейської країни в неофіційній бесіді в Києві. Німеччина вже отримує з Росії третину споживаного газу, що не дозволяє канцлерові Ангелі Меркель чинити на Путіна реальний тиск з питань прав людини. „Захід продав російську демократію за нафту і газ”, - вважає колишній російський віце-прем'єр Ірина Хакамада.
Російський газовий гігант „Газпром” укладає з Болгарією, Угорщиною та Італією угоди, покликані зірвати зусилля ЄС щодо будівництва трубопроводу, який дозволяє транспортувати азербайджанський газ в обхід Росії. Крім того, Путін веде з такими газодобувними країнами, як Іран, Катар і Алжир, переговори про фіксацію цін і розділ ринків збуту.
Проте, сусіди Росії – за поодинокої підтримки США - починають завдавати удари у відповідь. Нові трубопроводи дозволяють Азербайджану (а незабаром дозволять і Казахстану) транспортувати нафту - нехай поки що і не прямо в Європу - до середземноморського узбережжя, а газ у Туреччину.
Крім того, торік країни-учасниці ГУАМ - альянсу, що об’єднує Грузію, Україну, Азербайджан і Молдову - домовилися використовувати трубопровід, що простягається від Одеси до польського кордону, для постачань азербайджанської та казахської нафти в Східну Європу. НАТО також активізує програми спільних навчань із країнами колишнього СРСР, і відчайдушно намагається переконати Швецію та Фінляндію приєднатися до Північноатлантичного альянсу.
Чи стане результатом усього цього стратегічного маневрування поява нового „залізної завіси” - цього разу між Росією і її сусідами? Саакашвілі, принаймні, сподівається, що цього не трапиться. „У нас з Росією дуже багато спільного, - наголошує він. - Переконаний, що всі антиамериканські висловлювання, які ми чуємо сьогодні з Москви - явище тимчасове: насправді російська еліта прагне, щоб їхня країна стала частиною Європи”.
Але доки Кремль мріє про відновлення своєї імперії, сусідні країни прагнуть, щоб їхні прапори красувалися в одному ряді з американським - просто про всяк випадок.
КореспонденТ.net
<<< [Версія для друку]
|
|
|
|
|
